Статті‎ > ‎

Сутність бойових мистецтв

Сосна-Тризуб віком приблизно 200 років, місто Київ, 24 січня 2015

Це частина невеличкої роботи про сутність ніндзюцу та бойових мистецтв, написаної для журналу "Бісямонтен" Терещенко Сергієм Петровичем (на початку 2014 року).

Сутність бойових мистецтв

Бойові мистецтва, які завжди були частиною мистецтва війни, зараз мають декілька суттєвих відмінностей від сучасного військового мистецтва та армійської підготовки. По-перше, головна мета бойових мистецтв – це виживання. А у війську чи силових підрозділах людина може стати заручником неправильних дій вищого командування чи найвищого керівництва держави, бо вся система військового навчання та вишколу направлена на чітке виконання воїном приказів. Але сам воїн може не знати, що несвідомо стає частиною схеми досягнення чиїхось особистих інтересів. Зрозуміло, що в цьому випадку про виживання не йдеться. Бо проблема війни не тільки в тому, що гинуть люди, а ще в тому, що хтось завжди на цьому заробляє непогані статки. Ще дуже важливий момент – справжнє виживання можливе тільки тоді, коли до воєнної підготовки долучається розум та духовність. Тому бойові мистецтва ніколи не були обмежені тільки знаннями про війну та збройні конфлікти. Як говорив Будда: «Ненависть не зупиняється ненавистю»13, тільки Любов’ю можна її зупинити. В деяких країнах така стратегія стала основою всього мистецтва війни та військової науки. І відповідно до цього принципу, щоб правильно воювати треба мати не тільки підготовлене та добре озброєне військо, а ще полководця, який приносить спокій та мир. От, наприклад, в Китаї головну ідею воєнної стратегії можна озвучити так: «справжня перемога може бути отримана тільки мирним шляхом, тому що у гніві та ярості людиновбивства ніколи не було і не може бути істини»14. Більшість китайських полководців першого тисячоліття до н.е. (час, коли зароджувалась китайська класична воєнна стратегія) діяли за правилом – перемога без бою, бо війна несе руйнації для всіх сторін конфлікту, і тому найкращий спосіб ведення війни – це уникання або найшвидше закінчення військових дій, конфронтації та насилля. Таким чином мистецтво війни поєднало в собі дві сторони людського буття – вміння воювати, що пов’язано зі смертю, та прояви людяності та любові, що дарують життя. Добре про це написав майстер японських бойових мистецтв Хацумі Масаакі: «Якщо меч використовується зі злим наміром, він буде зброєю вбивці, а техніка володіння мечем – просто технікою вбивства. Меч – це дух воїна. Ганьба тому, хто використовує меча просто як зброю. Мистецтво меча – це тільки один приклад. В Китаї та Японії, або в будь-якій країні нема ні одного бойового мистецтва, яке існує для того, щоб вбивати інших»15. І тому бойові мистецтва (особливо на Сході) з чисто прикладного та прагматичного мистецтва ведення бою перетворилися у практику духовного вдосконалення, яка потрібна для налагодження миру та спокою в моменти смути та конфліктів. Тому дуже важливою частиною підготовки воїна – є духовний розвиток, бо пройти війну, конфлікти та залишитися Людиною, не розгубити розуміння та людяність, залишитися здоровою фізично та психічно може тільки духовно сильна особистість.

Перед тим як говорити вже про японські традиції бойових мистецтв, я думаю, доречно буде ще раз перерахувати основні аспекти бойових мистецтв в широкому їх розумінні.

По-перше, мета бойових мистецтв – це захист свого життя, життя своєї сім’ї та свого народу. В цьому як раз полягає суттєва різниця між бойовими мистецтвами та сучасними спортивними або навколоспортивими системами, в яких вся підготовка направлена на спортивні змагання або фізичне вдосконалення. Але зараз в більшості до цих систем теж застосовується термін - бойове мистецтво, що, на мою думку, не відповідає дійсності. Краще було б називати все своїми іменами. Спорт — то є спорт, фізична культура — це фізична культура, а от бойове мистецтво — то мистецтво бою.

По-друге, бойові мистецтва це система знань про те, як ефективно вести справжній бій. Ці знання вдосконалюються саме на полі бою та передаються з покоління в покоління, від воїна до воїна. Це робить бойові мистецтва частиною військової підготовки.

По-третє, бойові мистецтва - це багато розділів бойової підготовки: техніка володіння своїм тілом, рукопашний бій, підтримка здоров'я та навички першої допомоги, психологічна підготовка, володіння різноманітною зброєю та вміння протидіяти зброї ворога, відпрацьована тактика та різні тактичні методи, стратегічне мислення та багато іншого. Все це можна назвати «воєнним» або «бойовим» аспектом бойових мистецтв.

Четверте, справжня майстерність в бойових мистецтвах народжується від глибинного пізнання мирних сторін нашого життя та їх гармонійного поєднання з бойовою підготовкою. Бо не все можна захистити за допомогою тільки зброї та сили. І тому в навчанні бойовому мистецтву дуже важливо гармонійно збалансувати розвиток тіла, техніки, розуму та духу. А це, як ви розумієте, вже справжнє мистецтво, яке вимагає від людини належного способу життя, тренування та мислення. Тому для воїна головна війна — це війна з самим собою, війна за цілістність. Це пізнання своєї природи, свого єства. Це пізнання зовнішнього та внутрішнього, війни та миру, себе та супротивника. Як писав Сунь-Цзи: «Якщо знаеш супротивника та знаеш себе, воюй хоч сто разів, небезпеки не буде; а якщо знаеш себе, а його не знаеш — тоді одного разу переможеш, іншого разу програєш; якщо ж не знаєш ні себе, ні супротивника, кожного разу, коли будеш битися, будеш отримувати поразку»16. Або ще такий вираз: «Непереможність залежить від самого себе, а досягнення перемоги залежить від супротивника»17.

П’яте, справжня основа бойових мистецтв — чесноти, бо саме чесноти можуть змінити нашу свідомість та направити нашу силу у правильному напрямку. Тільки такий підхід єднає нашу життєву енергію з енергією Всесвіту, а це вкрай необхідно для всебічного та ефективного захисту життя. Для цього свідомість людини повинна піднятись до Неба, тобто розширитись до розмірів безмежного Всесвіту. І такій людині притаманні відповідні якості – людяність, праведність, порядність і т.д. Можливо тому в Китаї серед майстрів бойових мистецтв побутують такі слова: «Перед тим як займатись цюань-шу (кулачним мистецтвом), спочатку пізнай, що таке чеснота та праведність». Або теж саме, але по-іншому: «Цюань-шу тримається на чеснотах, якщо їх нема – нема і кулачного мистецтва»18. Бо, як було вже сказано, що бойові мистецтва існують не для того, щоб вбивати.

Ці декілька аспектів бойових мистецтв поєднані між собою, і під час навчання необхідно їх добре пам’ятати. Хоч багато традиційних бойових мистецтв сьогодні вважаються чимсь минулим, мертвим та малоефективним, але я вірю, що зараз справжні бойові мистецтва потрібні людині так само, як і у всі попередні епохи історії людства. Ви запитаєте - навіщо? Можна сказати, що сьогодення постало перед людством купою проблем: погана екологія, втрата традицій і коріння, брак людяності і шляхетності, і т.д. Всі ці проблеми пов’язані між собою. І я думаю, що їх вирішення, в першу чергу, повинно починатися з вдосконалення самого себе та свого життя. Коли кожен знайде внутрішній, душевний спокій, коли знайде самого себе - тоді можливі зміни на краще. І традиції бойових мистецтв несуть такі знання, за допомогою яких людина може навчитись правильно жити та здобувати щастя.


13 «Дхаммапада», переклад В.М. Топорова. – «Издательство Чернышева», СПб., 1993, стор. 61.


14 «Китайская военная стратегия», переклад В.В. Малявіна, Москва, «Издательство Астрель», 2002, стор. 4-16.


15 Hatsumi Masaaki «Essence of ninjutsu: the nine traditions», New York, «The McGraw-Hill Companies»,1998, стор. 122.


16 «Древнекитайская философия», збірник текстів в двух томах, редактор Л.В. Літвінова, Москва, «Мысль», 1972, том 1, стор. 206.


17 «Китайская военная стратегия», переклад В.В. Малявіна, Москва, «Издательство Астрель», 2002, стор. 133.


18 «Боевые искусства: Китай, Япония», упорядкування, переклад, коментарі В.В. Малявіна, Москва, «Издательство Астрель» та «Издательство АСТ», 2002, стор. 46.

Також читайте «Антологию даосской философии», упорядники В.В. Малявін та Б.Б. Віногродскій, Москва, «Клышников, Комаров и Ко», 1994, стор. 323-325.

  
Comments