Сакральний простір України

Ми досліджуємо сакральну історію, історіософію, сакральну географію, міфологію та світоглядні надбання України. Цей простір також є частиною проекту "Нова культура Нової України" https://www.facebook.com/groups/1057723640925668/


Духовність та гуманізм.

На початку, щоб говорити про сакральне та священне, треба сказати декілька слів про гуманність та духовність. Далі на цю тему записані думки історика та педагога, учасника нашого проекту, Михайла Олексійовича Петрика.

Humanus (латин.) - людяний, людський, притаманний тільки людині. Тому гуманний - людяність в думках, словах, діях у ставленні до інших людей і до самого себе, а також і до природи.

В центрі уваги гуманізму, як світогляду - людина з її потребами, інтересами та можливостями.

Гуманнізм - це визнання людини, як особистості, індивідуальності людини, великою цінністю. Це ставлення до людини як до найвищої цінності. Це визнання і реалізація прав людини на життя і свободу, на вільний вибір способу життя, на щастя, на розвиток і виявлення своїх здібностей.

Гуманізм виявляється в милосерді, турботі про благо іншої людини, а також і природи. Гуманізм - це повага до людей, це повага до людської гідності, а також повага і до природи. Гуманізм - це відповідальність за свої вчинки.

Людина може бути іноді не гуманною не тільки до інших людей, до природи, а і до самої себе. Це означає, що людина так не поважає, так не любить себе, що дозволяє злим, руйнівним думкам оволодіти собою. Жорстокість і ненависть до інших людей і до природи, означає, що людина ненавидить саму себе. Це є антигуманнізм.

Через гуманність відбувається справжній розвиток освіти і культури, справжній розвиток людської душі.

Поняття гуманності і гуманізму близькі до поняття духовності, вони можуть бути взаємопроникні, а в деякому розумінні, іноді можуть розглядатися як тотожні.

Людина відрізняється від інших істот тим, що має відчуття духовного і може про це думати.

Духовність - це моральність - відповідальність за свої вчинки. Духовність - це вміння відчувати і розуміти, що є добро і що є зло, що є благо. Духовність - це вміння відчувати і розуміти, що є добро, справедливість, краса. Це прагнення творити добре, справедливе, красиве.

Духовність виявляється через єдність думки, слова, дії.

Духовна праця - це удосконалення душі, це коли замислюєшся над сенсом життя - хто ти є і для чого існуєш. Це пізнання світу, самого себе і свого місця в світі. Духовне надає людському існуванню смисл. Духовне оживлює. Відсутність духовного веде до припинення існування.

Духовність - це та любов, коли віддаєш вільно і не чекаєш за це нагороди. Духовне в руки безпосередньо не візьмеш, не поділиш на окремі частини, не купиш і не вкрадеш, воно нікому не належить. Коли людина віддає духовне, тоді вона тим самим набуває ще більше духовного.

Духовність виявляється через розуміння, того, що в світі все взаємопов'язано.

Відсутність духовності - це егоїзм і невігластво (невігластво - це коли не знаєш і знати не хочеш). Невігластво породжує егоїзм, а егоїзм — невігластво.

Духовне всепроникне, необмежене, безкінечне в часі і просторі, вічне і безсмертне. Тому неможливо дати коротке визначення, що таке духовність.

Духовність - це справжня релігійність. Справжня релігійність не є власністю окремої церкви, окремого вірування. Справжня релігійність не означає, що людина повинна належати якійсь церкві або віруванню.

Справжня релігійність об'єднує і гармонізує. Слово "релігія" перекладається з латинської мови як "відновлення зв'язку", гармонійне поєднання людини з іншою людиною, суспільством, природою, Всесвітом, з самим собою і з Богом.

Людина відрізняється від інших істот тим, що має відчуття Бога. Що є Бог загальними визначеннями не пізнається. Відчуття Бога є внутрішнім відчуттям. Про Бога можна говорити, але ніколи про нього не можна повністю розказати.

Всі докази про існування Бога і про його не існування не мають повної сили. Кожна людина в цьому питанні визначається індивідуально сама.

Соборність.

Зараз для людей України дуже важливо об'єднатися для того, щоб створити силу, яка здатна народжувати нове життя, нові смисли, нову культуру. Але для єднання потрібно усвідомлення того, як таке об'єднання можливе, на якому принципі. Далі на цю тему викладено думки педагога та історика, учасника нашого проекту, Михайла Олексійовича Петрика.

Ідея для об'єднання України була актуалізована в ідеї Соборності.


22 січня 1919 року дві великі частини України, які більше 300 років були роз'єднані, і які проголосили себе незалежними державами, об'єдналися в одну державу - УНР.

Отже 22 січня ми святкуємо день Соборності України. Але сама ідея соборності більше ніж цей день. Ідея соборності - предковічна. І стосується не тільки України. Вона час від часу набуває актуальності у різних народів, в різних країнах.

В чому полягає ідея соборності? Собор, сбор, збирати, збори. Це те, що робиться разом. Об'єднання. Але при цьому треба зауважити, що це об'єднання в якому беруть участь і при цьому не втрачають індивідуальності. Бути разом, але не в натовпі, в натовпі нема індивідуальності. Соборність - це бути разом і не втрачати своєї голови, своєї індивідуальності. Це добровільне, свідоме об'єднання у згоді. Бо є речі, які потрібно зробити, але вони не під силу одному.

Собор - це назва великого християнського храму, об'єднання декількох храмів-церков в одному тілі храму, але, як, наприклад у православ'ї, є декілька куполів. Голови залишаються... Ідея соборності була і залишається в християнстві, як об'єднання всіх християн. Але натовпом в Царство Боже не пускають...

Відносно України ідея соборності проявляється:
 1) об'єднання всіх земель, які заселені етнічними українцями в єдину державу (добровільно і без насильства) і при цьому землі залишаються самобутніми (на сьогодні цього нема); 
2) об'єднання всіх народів, всіх національностей, які є громадянами України в націю (добровільно без насильства) і при цьому національності залишаються самобутніми (на сьогодні цього нема); 
3) об'єднання всіх душ і при цьому кожна душа залишається самостійною та індивідуальною.

Ідея соборності України з'являється і набуває популярності з появою і розвитком України-Руси: Київської держави Русь, під час визвольної революції під проводом Богдана Хмельницького, і в XIX ст. в період українського національного відродження, і під час визвольних змагань XX ст. (Українські Січові Стрільці, Українська Революція 1917 року, захист української державності 1917-1921 рр., повстанський рух 1920-тих — початку 1930-тих років, ОУН, УПА, дисидентський рух 50-80-тих років, національне відродження кінця 80 — 90-тих років.), в громадському протистоянні початку XXI ст...

Сьогодні ця ідея як ніколи актуальна. Перемога Соборності, або смерть...

Соборність починається насамперед в душі кожного, і реалізується в ставленні до ближніх і в справах громадських.

Comments